Це корисна рамка, якщо не перетворювати її на універсальну діагностику. Ревнощі не обов’язково означають тривожний тип прив’язаності, а відсутність ревнощів не доводить ідеальну психологічну стійкість.
Набагато цікавіше інше: система, яка виявляє загрози, не зобов’язана бути безпомилковою.
Ревнощі можуть з’явитися при реальній зраді. А можуть — коли партнер просто розмовляє з привабливою людиною, нічого не порушуючи. Емоція говорить: «цей зв’язок для мене важливий, і я помітив можливу загрозу», але не надає доказів того, що загроза існує.
Саме тут стає важливою різниця між почуттям і контролем.
Можна досліджувати власні ревнощі, просити reassurance, обговорювати межі або зізнатися, що ситуація зачепила.
А можна зробити партнера відповідальним за повне усунення будь-яких обставин, у яких нам потенційно може стати ревниво.
Перше дозволяє стосункам витримувати неприємну емоцію. Друге легко перетворює емоцію однієї людини на систему обмежень для іншої.