Невідповідність стає керованою, коли існує кілька прийнятних шляхів до задоволення. Наприклад, партнери можуть по-різному ставитися до ініціативи, темпу чи конкретних практик, але мати достатньо широку зону взаємного інтересу. Тоді допомагають переговори, чергування й право іноді обирати сольний формат без знецінення стосунків.
Набагато складніше, коли за конкретною практикою стоять різні значення. Для одного відмова може означати звичайну межу, для іншого — «мене не хочуть». Для одного згода на експеримент — цікавість, для іншого вона поступово стає обов’язком. Тому обговорювати лише дію недостатньо: важливо зрозуміти потребу під нею — новизну, підтвердження бажаності, близькість, владу, безпеку чи можливість відпустити контроль.
Є й червоні лінії. Компроміс перестає бути здоровим, якщо згоду отримують тиском, людина регулярно терпить небажане, відмова викликає покарання або одній стороні доводиться приховувати біль, страх і відразу заради миру в парі.
Реальна сумісність допускає відмінності, але не вимагає приносити межі в жертву. Іноді рішення знаходиться в новому сценарії. Іноді — у прийнятті, що не кожне бажання має бути реалізоване. А іноді чесна розмова показує, що різниця справді фундаментальна.