І перше, що тут важливо розуміти: сама по собі різниця не є діагнозом. Одна людина може умовно хотіти сексу тричі на тиждень, інша — раз на тиждень, і не існує універсального арбітра, який оголосить одного «нормальним», а іншого «неправильним».
Проблема починається там, де ця різниця стає джерелом дистресу.
У партнера з вищим рівнем бажання може виникати відчуття постійного відкидання. У людини з нижчим — тиск, провина й відчуття, ніби її тіло має регулярно надавати докази любові.
Тоді з’являється дуже неприємна арифметика: «Я ініціював п’ять разів, а ти один», «раніше було частіше», «у нормальних пар секс буває стільки-то разів».
Але сама кількість пояснює дуже мало. Двоє людей можуть рідко займатися сексом і бути цим задоволеними. Інші можуть робити це значно частіше й водночас жити в постійному конфлікті навколо бажання.
Чи влаштовує нас обох наше сексуальне життя? Якщо ні — чи можемо ми говорити про цю різницю так, щоб одному не доводилося постійно переживати відмову, а іншому — займатися сексом із почуття обов’язку?
Іноді сексуальна сумісність — це не однаково хотіти. Це здатність безпечно жити з тим, що іноді ви хочете по-різному.